Страховики Європи та приватні кредити: EIOPA попереджає про ризики

Європейська служба страхування та професійних пенсійних фондів (EIOPA) закликає страхові компанії Європи ретельніше оцінювати потенційні ризики, пов'язані з інвестиціями у приватні кредитні програми. Це відбувається на тлі значного зростання інтересу до таких активів, що обіцяють вищу дохідність, однак потребують глибокої експертизи та ефективного контролю. Регулятор наголошує, що не всі європейські страховики, особливо менші за розміром, мають достатній досвід для роботи з цими складними фінансовими інструментами.

Чому європейські страховики обирають приватні кредити?

Інтерес до приватних кредитних програм серед європейських страховиків та пенсійних фондів значно посилився після світової фінансової кризи 2008 року. Посилення регуляторних вимог змусило банки скоротити свою присутність у певних сегментах кредитування, що створило нові можливості для довгострокових інвесторів з великими балансами. Страхові компанії, завдяки своїй міцній фінансовій стабільності та довгостроковому характеру зобов'язань перед клієнтами, ідеально підходять для заповнення цієї ніші. Їхня структура капіталу дозволяє утримувати менш ліквідні активи, що є типовим для приватних кредитів, та прагнути до вищої інвестиційної дохідності порівняно з традиційними публічними облігаціями.

За даними EIOPA, на кінець 2024 року європейські страховики інвестували у приватні кредитні програми загалом 514 мільярдів євро, що становить 5,1% від їхніх сукупних активів. Переважна більшість цих інвестицій спрямована в сектори нерухомості та іпотеки. Однак регулятор висловлює особливе занепокоєння щодо прямого кредитування технологічних компаній, оскільки швидкий розвиток штучного інтелекту може кардинально змінювати бізнес-моделі, доходи та, відповідно, кредитоспроможність окремих гравців у цьому секторі.

Основні ризики та рекомендації EIOPA

EIOPA чітко вказує, що приватні кредити вимагають значно глибшого контролю та аналізу ризиків порівняно з традиційними борговими інструментами, які торгуються на публічних ринках. Голова EIOPA Петра Хілкема підкреслює, що найбільші ризики виникають у складних інвестиційних структурах, особливо у страховиків, що належать приватним інвестиційним фондам. Хоча такі схеми частіше зустрічаються на ринку США, європейські наглядові органи також повинні враховувати ці потенційні загрози.

Для мінімізації ризиків, EIOPA рекомендує страховикам:

• Чітко розуміти інвестиційний горизонт: довгостроковий характер страхових зобов'язань вимагає відповідного узгодження з термінами погашення приватних кредитів.
• Оцінювати ризик ліквідності: приватні кредити є менш ліквідними, що може створити проблеми в умовах ринкового стресу або непередбачених потреб у капіталі.
• Аналізувати кредитний ризик: необхідно мати надійні моделі оцінки кредитоспроможності позичальників, особливо у нетрадиційних секторах.
• Забезпечити узгодженість активів та зобов’язань (ALM): інвестиції у приватні кредити повинні гармонійно вписуватися в загальну систему управління активами та пасивами, уникаючи прихованих розривів за строками, ліквідністю або ризиком.

Регулятор також активно працює над посиленням нагляду. У лютому EIOPA розпочала консультації щодо заяви про авторизацію та контроль за володінням страховиками з боку приватних інвестиційних фондів. Ці фонди все частіше виявляють інтерес до страхових компаній, оскільки їхні баланси забезпечують стабільний потік капіталу для реалізації інвестиційних стратегій. Хоча приватні фонди контролюють лише 2,4% європейського страхового ринку в цілому, у Греції, Люксембурзі та Португалії їхня частка перевищує 15%. Крім того, EIOPA розробляє окрему заяву щодо перестрахування з високою часткою активної інвестиційної складової.

Підсумовуючи, хоча приватні кредити пропонують страховикам переваги у вигляді вищої дохідності, диверсифікації та довшої дюрації, ці вигоди можуть бути швидко нівельовані, якщо компанії недооцінюють складність оцінки, ризик ліквідності та непрозорість структурованих інвестицій. Для українських фінансових установ це є важливим сигналом про необхідність обережного підходу до подібних інструментів та посилення внутрішніх систем управління ризиками, навіть якщо пряма участь у європейських програмах є обмеженою.