Дефіцит озброєння в Україні: виклики промисловості та роль алюмінію

Поточний конфлікт в Україні дедалі більше перетворюється на війну на виснаження, де критичним фактором стає доступність озброєння та боєприпасів, особливо високоточних ракет та перехоплювачів для систем протиповітряної оборони. Цей виклик виходить за межі наявних запасів, підкреслюючи нагальну потребу у потужній та швидко зростаючій оборонній промисловій базі, здатній до безперервного виробництва. Швидкість виготовлення нових озброєнь, підкріплена стабільними ланцюгами постачання та доступом до стратегічної сировини, є зараз першочерговою для України та її союзників.

Промисловий потенціал як ключовий фактор війни на виснаження

Оглядач The Times Марк Голлінгсворт акцентує увагу на нагальній потребі України у ракетах, боєприпасах та бронетехніці, підкреслюючи необхідність їх швидкого постачання. Особливе занепокоєння викликає майже повне вичерпання запасів американських ракет-перехоплювачів для систем Patriot. У війні на виснаження нестача високоточних боєприпасів може безпосередньо вплинути на її подальший перебіг. Проте, наростити виробництво зброї неможливо лише політичними рішеннями або додатковим фінансуванням. Для цього потрібні функціонуючі заводи, сучасні виробничі лінії, кваліфікований персонал та стабільні ланцюги постачання. Найважливішим елементом є доступність сировини, без якої масштабування випуску озброєння неможливе.

Алюміній: стратегічний метал для оборонної промисловості

Одним із ключових стратегічних матеріалів для сучасного оборонного комплексу є алюміній. Цей метал широко використовується у виробництві бойових літаків, бронетехніки, безпілотних літальних апаратів, ракет, артилерійських боєприпасів та супутників. Отже, його доступність прямо пов'язана зі спроможністю оборонної промисловості збільшувати виробництво. В українській оборонній компанії «Укр Армо Тех», що спеціалізується на бронетехніці та артилерійських боєприпасах, також підкреслюють стратегічну роль алюмінію. Як зазначає CEO «Укр Армо Тех» Геннадій Хіргій, «Алюміній є стратегічним матеріалом для сучасного оборонного виробництва, особливо для бронетехніки та артилерії. Його ключова перевага полягає у придатності до високоточної обробки при виробництві артилерійських снарядів». Таким чином, проблема дефіциту озброєння фактично бере свій початок задовго до того, як готовий виріб потрапляє на фронт, залежно від доступу до металів, комплектуючих та виробничих потужностей.

НАТО вже визначило алюміній як один із дванадцяти видів сировини, критично важливих для оборони. До цього переліку входять:

• Алюміній (Aluminium)
• Берилій (Beryllium)
• Кобальт (Cobalt)
• Галій (Gallium)
• Германій (Germanium)
• Графіт (Graphite)
• Літій (Lithium)
• Марганець (Manganese)
• Платина (Platinum)
• Рідкісноземельні елементи (Rare Earth Elements)
• Титан (Titanium)
• Вольфрам (Tungsten)

Оптимізація ресурсів та глобальні виклики виробництва озброєнь

На тлі зростаючих потреб оборонної промисловості, показовою є ситуація у Великій Британії, яка продовжує експортувати значні обсяги алюмінієвого брухту. За оцінками The Times, близько 50% алюмінієвого брухту, що утворюється в країні, йде на експорт, причому лише за перші чотири місяці 2026 року було вивезено понад 200 тис. тонн. Водночас Сполучені Штати активно стимулюють створення нових потужностей з виплавки алюмінію, що використовується, зокрема, у виробництві танків та ракет. Автор The Times пропонує Великій Британії переглянути свою політику щодо алюмінієвого брухту, залишаючи більше сировини всередині країни для переробки та використання у промисловості. Як приклад ефективного управління ресурсами наводиться Туреччина, де діє депозитна система повернення тари з використанням автоматів, QR-кодів та цифрового обліку, яка щорічно обробляє близько 25 мільярдів одиниць тари, повертаючи вторинну сировину у промисловий цикл.

У контексті війни в Україні, питання дефіциту озброєння є значно ширшим, ніж просто переробка відходів. Воно демонструє критичну залежність сучасної війни від промислового потенціалу. Коли запаси готових ракет та боєприпасів скорочуються, вирішальним стає те, наскільки швидко їх можна замінити новими. Боротьба за ресурси фактично стає продовженням боротьби за зброю. У війні на виснаження перевагу отримує та сторона, яка здатна не тільки накопичити більше озброєння, а й довше та швидше його виробляти, демонструючи стратегічну стійкість своєї промисловості.